www.andrievska-art.com      Вікторія Андрієвська.      
    

Відгуки

 

28.08.3013 p.

     Мандруючи околицями «чарівного лісу» в лабіринтах фрейдівського позасвідомого, творча уява Вікторії Андрієвської розчиняє кордони сну та реальності, життєдайними вибухами кольору сублімуючи свої видіння у надзвичайно колоритних, чудернацьких творах. Її пензель бентежить нічний простір, розриваючи тишу бунтівними рухами, що вкривають папір яскравими сполученнями фарби, яка згодом народжує загадкові й містичні образи. Сон відступає перед нестримною хвилею натхнення – Вікторія жадібно схоплює кожну хвилину, кожну мить творчого сплеску, що немов нитка Аріадни веде її загадковими коридорами невизначеності до ще незнайомої, але жаданої цілі. Графічні ланцюжки різнокольорових прямокутників, квадратів, окружностей, дивовижним чином створюють гармонійну мелодію вже сформованого авторського стилю. Він одразу упізнається, бентежить своїм різнобарв’ям, сміливістю сполучення кольорів та відчуттям нестримного творчого пошуку. Вікторія гостинно відкриває нам простір свого внутрішнього світу, щиро запрошуючи у подорож стежками казкового світу своїх фантазій.

 

     Дитячі спогади, оповиті містичною посмішкою леонардівської Мони Лізи, спалахують у неї охристим ликом таємничої жінки   «Охристої Джоконди», народженої вже у новому – третьому тисячолітті в абсолютно неординарній, авторській манері. Інстинктивно схоплюючи всезагальну суть вічної жіночості, Вікторія декоративно-витончено вводить глядача у міфологічний світ жіночої краси. Обличчя єгипетської богині Ісиди, що стала прообразом християнської Богородиці й вшановувалась як богиня родючості та материнства, асоціативно виринає у просторі нашої уяви при погляди на створений авторкою охристий лик. Юнгіський архетип маски психологічно забарвлює роботу «Дволика жінка» відчуттям подвійності нашої суті – внутрішнє завжди приховується зовнішнім. Жінка ховає своє справжнє обличчя, її дволикість сумна, вимушена – її маска, зовнішній лик – це лише захист від жорстокого та кровожерливого світу. Її сум – це плата за життя.
     Ідея вічної жіночості пронизує і графічний триптих «Стан душі», в якому нюансами кольорових сполучень тонко переданий психологічний стан жінки у різні періоди її життя – від юності до розквіту та зрілості.
     Надзвичайним декоративним колоритом сповнені роботи «Сфера», «Риби», «Кактуси», «Бавовна» і «Бамбук». Природні стихії слухняно наповнюють мозаїчні композиції Вікторії надзвичайною життєдайною силою, пускаючи за творчою течією мальовничо-загадкових риб, висаджуючи серед темних вертикальних ліній чудернацькі кактуси, бавовну та бамбук. «Равлики охристі» у пошуках всезагальної гармонії сфер створюють свій світ закручених по спіралі наземних галактик, що розкуто граються в оточенні синіх, червоних та охристих кольорів. Багряною спекою виринають на папері дивовижні маки. У загадкову стихію водного світу занурюють нас роботи «Рифи сині». Трипільською давниною оповиті графічні образи під назвою «Глеки». Тонкими лініями гуаші Вікторія прокладає місток між світом минулого і майбутнього, із скрупульозністю археолога відтворюючи кожен вигін створених її уявою стародавніх речей.
     Сміливі кольорові експерименти, фігурність, витонченість ліній та форм створюють надзвичайно позитивний настрій, грайлива жіноча фантазія настирливо потребує максимальної реалізації – батік, гобелен, вітраж – ось логічний ланцюг наступних трансформацій цих авторських задумів.
     Нестримний творчий потенціал художниці завжди підштовхує її до невпинного пошуку і вже не в змозі утриматися лише в межах графічних форм. Фантазійні мандри чаруючими лісовими стежками в решті решт сублімуються народженням нової живописної серії під назвою «Чарівний ліс». Українським колоритом сповнені живописні роботи «Курка. Рано вранці», «Пасха», «Маковій», «Рушничок». Вони ніжні, спокійні й затишні. Відчуття гармонійного спокою доброзичливої сільської буденності причаровує стомлену від міської метушні свідомість глядача своєю простотою та справжністю. Романтичні пейзажі пробуджують глибинну людську потребу у медитативному спогляданні дивовижних природних краєвидів.
     Небайдужа Вікторії і доля нашої Батьківщини. Живописна серія «Де ж ти, Україно моя затишна!» яскраво відображує її хвилювання за подальший розвиток нашої молодої держави. Це хвилювання жіноче, пристрасне й експресивне. Воно сповнено надією на спокій та злагоду, що врешті решт запанують на теренах нашої країни, що немов живоносне джерело насичує душу художниці життєдайною енергією творчості.
     Аналізуючи роботи Вікторії Андрієвської, ми можемо проводити багато паралелей   із клімптівською декоративністю, модільянівською витонченістю, але згодом все ж таки будемо вимушені повертатися до її етнокультурної інаковості, своєрідності та неординарності авторського колориту. У неї свій шлях – іноді непростий, тернистий і не по жіночому жорсткий, але долає вона його із відчуттям власної гідності та вірою у непереборну силу справжнього мистецтва. 

Світлана Стоян

Кандидат філософських наук,

Директор наукових проектів

Б. о. «Центр практичної філософії» 

 

 

*****

Серпень 2010 р.

     Молода, красива, жіночна Вікторія Андрієвська в своїй творчості знаходить той єдиний і неповторний нерв самовираження, що бринить привабливою загадковістю мелодії краси і водночас дитинною простотою форми. Разом вони зливаються у вибагливі художні композиції – картини. Дочка відомого українського художника Леоніда Андрієвського з дитинства всотувала батьківську кольорову гармонію, по-своєму переживаючи і сприймаючи красу довколишнього світу. Звісно, в дитинстві це були казки, щасливе родинне життя, спілкування з рідною природою. Таке середовище формувало глибокі естетичні погляди юної художниці, що тонко сприймала світ, прагнула його зрозуміти, відчути тонкі нюанси руху світла, повітря, блискіток у краплині дощу на зеленому листі.
     Вона називає одну із своїх композицій «Глеки зелені, червоні, сині». На аркуші паперу писаному гуашшю, не треба шукати форми глека чи якоїсь макітри, горняти того чи іншого кольору. Увагу глядача тримають гармонія руху ліній, витонченість форм, композиційна цілісність. Молода художниця ніби ловить відлуння звуків, прагне передати слід від предмета, легкий натяк на нього, як звук від ходи людини чи від подиху веселого весняного вітерця.
     Особливу легкість і радість Вікторія відчуває в роботі з кольором – чим не батькова школа! – і це передається глядачеві. Високими, лункими нотами кольору вона ніби творить свій окремішній космос, де тепло землі зливається з душевними устремліннями молодості і краси. Рух, багатозвучність, динаміка – і щось дуже знайоме, рідне. В картину хочеться вдивлятися, ловити нюанси, перебіги настрою, ритміки. Адже легкість, свіжість, загадка побаченого володіють неймовірною привабливістю, тому роботи притягують. Так намалювать здатна людина, що володіє чистим, безпосереднім баченням світу, – без того нашарування осоружного скиглення, зведення ще короткого життєвого шляху в чорний квадрат невдоволеності, розчарування і нервозної реакції на довколишність. Вікторія щасливо уникнула цих сьогоденних ознак невлаштованої душі, зневіри, роздратованості. І тому хочеться, щоб її твори жили посеред нас, ставали істотною частиною житла, школи, дитячого закладу взагалі. Ці роботи можна уявити і вітражем, і тканим килимом, і просто монументальною стіною.
     Психологія творчості – складна наука. Скільки хтось намагався би розкласти по поличках той чи інший мистецький метод власного бачення всеодно не уникнути. Може, тому й виникає бажання стояти біля картини чи скульптури в музеї, на виставці й дихати в унісон з відчутим і побаченим. Хочеться побажати Вікторії, щоб її творчість завжди знаходила емоційне продовження в душах глядачів, була красою і джерелом натхнення в їхньому повсякденному житті.

 

 

Віра Баринова-Кулеба,

народна художниця України, професор 

 

 

*****

 30.09.2009 р.    

     Для мене завжди було дуже інтимною справою, занурюватися у світ художника, у світ його картин. Адже заздалегідь не вгадаєш реакцію своєї свідомості на побачені картини або скульптури. Чи вступить моє світосприйняття в конфлікт із світовідчуттям художника?! Чи прийме його а чи відкине?! Поглине чи відсторониться?! Чи отримає мозок поживу, а тіло і дух - імпульс?! Чи відбудеться взагалі хоч яка-небудь взаємодія між нами?! Саме тому відгуки про виставки дуже суб'єктивні. Об'єктивно можна розповісти про техніку, про організацію, але не про дисонанси двох світів. Картини, як і фотографії, сприймаю від деталей і великого плану до загального, коли всі частини складаються в мозаїку.

     І перше, чим захопили картини Вікі Андрієвської - світ кольору. Чистого і насиченого. Він так захоплює, що перше коло по залі я пройшла, вбираючи виключно його. Чи виключно?! Питання ще те. Адже колір про автора може розповісти багато чого: його перманентні, циклічні і більш довготривалі настрої. Передача кольору Андрієвської відкриває світ радісної меланхолії (так, і таке може бути), світ закоханої жінки. І мова тут зараз не про суб'єкт любові, а про закоханість, як здатність осягати речі, людей і явища навколо себе. Друге, що помічають очі - триєдність, триптих.

     Триптих, як можливість відчувати більше і триваліше, зануритися глибше. Як символ сталості в смаках і стійких емоційних уподобаннях. Глядачеві триптих не дозволяє ознайомитися з картиною поверхнево, а зацікавившись загадкою-пазлом, зупинитись і замислитись. Ось він. Ось той самий ключик, який призводить до дисонансу. Волею, не волею, але у вас відбудеться взаємодія зі світом художниці. І, на мій погляд, це і є образотворче мистецтво - зв'язок: автор-образ-глядач. І існує цей зв'язок між двома конкретними людьми. Геометрія - це наступна складова картин. Кола, ромби, квадрати і зигзаги. Вони всюди. Все, що нас оточує, складається з геометричних фігур. У картинах Вікторії геометрія трохи гіпертрофована, але рівно настільки, щоб зацікавити і не відштовхнути погляд глядача. Світ художниці тепер відчувається набагато сильніше. Він чутливий, співчуваючий, терплячий, трудолюбивий і оригінальний.
Коли всі пазли зібрані, залишається тільки насолоджуватися всією картиною одразу.
І зробити це ви можете самостійно, познайомившись із творчістю Вікторії Андрієвської. 

 Катерина Гуріна

 

***** 

04.10.2009 р. 

     Шановна пані Вікторія! Вітаю Вас з цікавою виставкою, яка є подією у Вашому житті, в мистецькому просторі Києва. Роботи цікаві в цілісності подачі, підкупають декоративністю, яку досить складно будувати на контрасті кольорів. Особливо хочеться відзначити «Мандри у затягуючий ліс», «Равлики охристі», «Равлики охристі 2», «Бавовна», «Охриста жінка». Виставка несе великий заряд позитивних емоцій і створює піднесений настрій. Бажаю натхнення, творчих звершень.

З повагою, член НСХУ Недошовенко Т.

 

*****

30.09.2009 р.

     Вікторія, я радий за тебе, твій творчий ріст, індивідуальне бачення світу. Найбільш подобається у твоїх роботах відчуття декоративу.

Анатолій Буртовий

 

*****

01.10.2009 р.

     Дорога Вікторіє, на жаль, не змогла прийти на відкриття твоєї виставки, але як цікаво вийшло, коли я прийшла у цей затишний виставковий зал у тихе осіннє надвечір’я і в спокої зосереджено роздивилась і деякі роботи які бачила в альбомі «… художники Києва», і зовсім нові, не бачені ще мною твої картини… І відчула особливо пронизливо і загострено оце твоє тяжіння, прагнення до постійної новизни, до проникнення в усе нові емоційні і мислиннєві сфери нашого буття – причому через сходинки образів-узагальнень, якихось згустків творчих структур Всесвіту видимого, матеріального – і невидимого, духовного, особливо активно змінного, пошукового, неспокійного, ростущого… І ти йдеш за цим його розростанням, розгортанням, – і ростеш сама, і розгортаєш свою майстерність як художника, знаходячи нові форми, нові поєднання кольорів, нові стани душі – якщо це навіть образи квітів, весни чи ще щось таке, в чому тільки відлунює, віддзеркалює людська душа…
     Хай же і далі твоя дорога іде Вгору – як і творчих, і чисто психологічних пошуків, Вгору до все ясніших і гармонічніших творчих сплесків – полотен!
     Цілую, обнімаю, тисну твої руки – хай бог дасть їм впевненості і сили!
 

Тетяна Майданович

 

*****

«Голос Украины», №204 (4704) 29 октября 2009 г. 

 
 ИЗ ХУДОЖЕСТВЕННОГО ДРЕВА СТОЛИЦЫ

На днях в Киеве состоялось заметное художественное событие, которое вызвало огромный интерес не только людей, приближенных к культуре. В столичном горсовете торжественно презентовали долгожданный альбом «На рубеже II-III тысячелетий. Художники Киева. Из древа жизни украинского изобразительного искусства. Живопись. Графика. Скульптура» в творческом видении издательства «Криница».
Столичное древо украинского изобразительного искусства представлено здесь 1136 художественными произведениями, выполненными в разных жанрах, - живопись, графика, скульптура.
Впервые представлены не только каталожные и биографические сведения о почти 350 художниках, но и дана характеристика их творчества искусcтвоведами. После альбомной части размещены статьи почти о каждом из представленных художников.
Книгу открывает исчерпывающее научное обозрение художественного процесса в украинском изобразительном искусстве на столичном небосклоне кандидата искусствоведения Ю.Беличко.
... Следует сказать, что составителем этого ценного издания стала художница Виктория Андриевская, а увидело оно свет благодаря поддержке генеральной дирекции Киевского горсовета по обслуживанию иностранных представительств, которая в лице ее руководителя Павла Кривоноса не впервые подставляет плечо для организации интересных и солидных художественных проектов. И не только издательства «Криница». 

Николай Махинчук
заслуженный журналист Украины
 

 

  *****

  «День», №179, середа, 7 жовтня 2009 р.

 
БАГАТОБАРВНІ ПОТОКИ ГРАФІКИ
 
У галереї «Грифон» відкрилася персональна виставка Вікторії Андрiєвської, на якій молода київська художниця демонструє графічні роботи. Простір її світу є двовимірним, але дуже декоративним і навіть химерним у своїй багатобарвності, що творить предмети й одночасно розбиває їх на ще більш багатобарвні стрімкі потоки та бризки, які розлітаються. Щось приходить у цей графічний світ іззовні — враження, з яким відбулося щось чарівне: квіти, від найніжніших коробочок бавовни до кактуса на вікні — «Соняшники», «Кактус», «Бавовна», «Маки», «Наприкінці квітня», а також «Риби», «Равлики охристі» й «Равлики сині». А інші роботи Вікторії Андреєвської подібні на намальовані сни та мрії («Африка», триптих «Соломія»), те, що сама художниця називає «Станом душі», повідомляє Оксана ЛАМОНОВА, фото автора. 
 

*****

    «Киевские ведомости», среда, 7 октября 2009 г.


СВЕТ НАРИСОВАННОГО МИРА

Персональная выставка молодой киевской художницы Виктории Андриевской в галерее «Грифон» - это ее графика. Она может быть и достаточно лаконичной, но чаще – нечто вроде призмы, раскладывающей свет на цвета. Только вместо света тут – мир (который тоже ведь называется «свет»), хотя цвета, в общем, остаются на своем месте – и в своей роли.
Мир может быть внешним – впечатление, порой подчеркнуто будничное, вроде огромного кактуса на окне («Кактус»). Может быть внутренним – три «Состояния души», сказочная «Африка», разметавшаяся на три листа «Соломея». Но в графике Виктории Андриевской все это обернется многоцветием, причудливым до дерзости, праздничным и мистическим, его потоками и брызгами («Подсолнухи», «Хлопок», «Маки», «Вконце апреля», «Рыбы»), потому что здесь даже улитки возможны только охристые или, в самом крайнем случае, синие («Улитки охристые», «Улитки синие»). И не сразу осознаешь, что это увлекательное пространство – недоступно, что оно – не путь, а скорее – занавес, потому что двумерно.
 

Оксана Ламонова,
искусствовед

   

*****

«Наука і суспільство», №7-8, 2002 р. 


 РОМАШКИ У АСТРАЛЬНІЙ ПЛОЩИНІ  

– Королиця – то лугова ромашка, – каже художниця. – Їй у житті, важче, ніж випещеній і доглянутій родичці на клумбі чи у палісаднику. Щороку у вересні делегація Українського фонду культури вирушає покласти квіти й пом’янути заживо убієнних у роки голодоморів до підніжжя Всеукраїнського пам’ятника під Лубнами, неподалік Мгарського монастиря. На пагорбі печалі я їх і бачила. Може тому вони такі сумні.
     Перша персональна виставка молодої художниці Вікторії Андрієвської, яку представив Український фонд культури безпосередньо за місцем її роботи – у залах видавництва «Криниця» - має назву «Стан душі».
– Я вивчила й розуміюся на академічній школі, вмію малювати акварельні й графічні натюрморти, портрети, пейзажі, – каже Вікторія. – Рефлекс, тінь, світло, перший, другий, задній  плани – все то мені знайоме. Та ось же вони сповна, – Вікторія торкається  тонкими пальцями глека, чашки, вази, інших декоративних речей на полотні, що ніби загубилося серед  модерністських абстрактних акварелей на цьому реалістичному натюрморті.  Всі інші роботи представлені у техніці гуаш по-новому, бо й прагне нового, непізнанного, філософічного, психологізованого. Найперша робота виникла, каже Вікторія, із думок, роздумів – картина «Життя душі» написана майже десять років тому. Вона ще була тоді школяркою. Незвичні до сприйняття кубічні форми символізують сенс життя, роздуми про це. Далі, вже студенткою виливала думки у тонкому психологічному аналізі, роздумах на папір. Співставляла, як живе людина, що її оточує, і як те оточення, як людина існує в суспільстві:
– Я це окреслюю в тезі «Людина й суспільство». Кожен із нас відчуває підйоми й спади. І куди б не пішов, оте Щось, нзалежне від нашої свідомості, керує нашими вчинками. У моїй душі посилився філософ, психолог. А пишу я прозу життя.   

Алла Глембоцька